ПОРЯДОК НАКЛАДЕННЯ ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТЯГНЕНЬ Кодексом законів про працю України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення. Правомірність накладення стягнення, особливо у вигляді звільнення, досить часто стає предметом розгляду в суді. Розглядаючи справу, суд з'ясовує, зокрема, чи дотримано роботодавцем строки і порядок застосування стягнення, визначені законодавством, чи наявні докази вчинення проступку. Судова практика свідчить, що у цьому разі жоден документ, який підтверджує правомірність дій роботодавця, не буде зайвим
Порядок накладення дисциплінарних стягнень регламентується Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП). Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
- догана;
- звільнення.
Згідно з частиною другою статті 147 КЗпП законодавством, статутами і положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення. Втім, для галузі освіти окремих статутів і положень про дисципліну не розроблено, а отже питання накладення стягнень за порушення трудової дисципліни розв'язуються відповідно до КЗпП.
Статтею 142 КЗпП установлено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими в установленому порядку.
Порушення трудової дисципліни — це невиконання чи неналежне виконання працівником, без поважних причин, обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов'язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. Зверніть увагу, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене за невиконання громадських або інших доручень, не пов'язаних з виконанням працівником трудової функції.

Органи, які мають право накладати дисциплінарні стягнення
Згідно зі статтею 147-1 КЗпП дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника. Відповідно до зазначеної норми та з урахуванням вимог Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. № 651-XIV (зі змінами) право накладати дисциплінарні стягнення надано:
- на керівників державних та комунальних загальноосвітніх навчальних закладів, їхніх заступників та педагогічних працівників - відповідним органам управління освітою;
- на інших працівників державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу - керівнику закладу;
- на керівника, заступників, педагогічних та інших працівників приватного загальноосвітнього навчального закладу — власнику закладу.

Догана чи звільнення?
Відповідно до статті 149 КЗпП за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
КЗпП не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Під час обрання виду стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення — це право роботодавця, а не його обов'язок. До того ж згідно зі статтею 152 КЗпП замість накладення дисциплінарного стягнення роботодавець може передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його представницького органу (профспілка, рада трудового колективу тощо).
Ураховуючи позицію Верховного Суду України, викладену в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення може бути визнано правомірним у разі:
- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
- прогулу* (у цьому разі після накладення стягнення відбувається звільнення);
- появи працівника на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- вчиненням за місцем роботи розкрадання (у т. ч. дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

* У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від б листопада 1992 р. № 9 зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з перебуванням у медвитверезнику, використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).

Дисциплінарним стягненням визнається й звільнення на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП — у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків керівником установи, організації, його заступниками, головним бухгалтером установи, організації, його заступниками.
Особливістю застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є те, що відповідна процедура передбачає два етапи: спочатку накладається стягнення у вигляді звільнення (наказ про накладення стягнення), а потім оформлюється само звільнення (видається наказ про звільнення з підстав, визначених КЗпП, наприклад, за прогул відповідно до п. 4. ст. 40 КЗпП, за появу на роботі в нетверезому стані відповідно до п. 7. ст. 40 КЗпП). Наказ про накладення стягнення є однією з підстав, яка зазначається в наказі про звільнення.

Строки і порядок застосування дисциплінарного стягнення
КЗпП чітко визначено строк і порядок застосування стягнень. Так, згідно зі статтею 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець) безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. При цьому дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно зі статтею 150 КЗпП працівник може оскаржити накладення стягнення у порядку, встановленому главою XV КЗпП, звернувшись до комісії з трудових спорів закладу або до суду.
Правомірність застосування стягнення, особливо у вигляді звільнення, досить часто стає предметом трудового спору. Розглядаючи справу, суд з'ясовує, у т. ч. у чому конкретно проявилося порушення, чи дотримано роботодавцем строки і порядок застосування стягнення, визначені КЗпП, чи наявні докази вчинення проступку. Саме тому документальному оформленню доказів порушення трудової дисципліни і безпосередньо накладення стягнення слід приділяти особливу увагу. Судова практика свідчить, що у цьому разі жоден документ, який підтверджує правомірність дій роботодавця не буде зайвим.
Так, факт порушення трудової дисципліни має бути належним чином задокументовано (акти, довідки, доповідні записки тощо; див. Додатки 1,2). Відповідні документи слід зареєструвати у Журналі реєстрації внутрішніх документів.

У яких випадках накладення стягнення передує звільненню?
Пленум Верховного Суду України визнає дисциплінарним стягненням звільнення у зв'язку з:
- систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, тобто на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП);
- прогулом (у т. ч. відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин), тобто на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП;
- появою на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, тобто на підставі пункту 7 етапі 40 КЗпП;
- вчиненням за місцем роботи розкрадання (у т. ч, дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу, тобто на підставі пункту 8 етапі 40 КзПП
(п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду
«Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9)

Однією з найважливіших норм порядку застосування стягнень, передбаченого КЗпП, є те, що до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень.
Оскільки це пряма норма законодавства, то для підтвердження її виконання, вимогу про надання пояснень доцільно оформлювати в письмовій формі, наприклад, у вигляді повідомлення (див. Додаток 3). Працівник має засвідчити отримання повідомлення власним підписом.
Відсутність пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, але лише за умови, що роботодавець має докази, що він зажадав від працівника пояснень, втім працівником їх не надано. Таким доказом може слугувати, наприклад, акт, складений кількома працівниками навчального закладу для підтвердження відмови працівника надати пояснення по суті порушення трудової дисципліни (див. Додаток 4).
Письмові докази порушення трудової дисципліни та пояснення працівника (або акт про відмову від надання пояснень) передаються органу, що має право застосовувати стягнення.
Згідно з частиною четвертою статті 149 КЗпП стягнення оголошується в наказі (див. Додаток 5) і повідомляється працівникові під особистий підпис. Якщо працівник відмовляється розписатися в ознайомленні з наказом, про це також необхідно скласти відповідний акт.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
Дисциплінарним стягненням визнається й звільнення на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП—у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків керівником установи, організації, його заступниками, головним бухгалтером установи, організації, його заступниками

Зняття дисциплінарного стягнення
Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП)
Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Зняття стягнення оформлюється наказом, що складається, як правило, на підставі доповідної записки (див. Додатки 6,7).
Наказ про зняття стягнення видає орган, який накладав стягнення.
Зверніть увагу, що у разі коли стягнення накладено органом управління освітою, підставою для зняття стягнення може бути доповідна записка керівника навчального закладу. У цьому разі доповідна записка є вихідним документом, а отже реєструється у Журналі реєстрації вихідних документів.

Чи потрібно вносити до трудової книжки запис про накладення стягнення?
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, зареєстрованим в Мін'юсті 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі — Інструкція № 58), до трудової книжки вносять відомості про:
- роботу;
- переведення на іншу постійну роботу;
- звільнення; - заохочення та нагородження.
Інструкція № 58 не містить норми про внесення до трудової книжки відомостей про накладання дисциплінарного стягнення, зокрема, про оголошення догани.
Звільненню із зазначених підстав має передувати процедура накладення дисциплінарного стягнення у порядку, передбаченому КЗпП.

Чи може бути встановлена доплата за завідування навчальними кабінетами в початковій школі? - Умови функціонування навчальних кабінетів, призначення завідуючих кабінетами та здійснення доплат за виконання цих обов”язків визначені в ряді нормативно-правових актів. Так, загальні та спеціальні вимоги до матеріально-технічного оснащення кабінетів згідно із санітарно-гігієнічними правилами та нормами, які є обов'язковим для їх організації в загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від типу та форми власності, визначені в п.1 Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів , затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 20 липня 2004 року N 601 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 вересня 2004 р. за N 1121/9720). Відповідно до Положення кабінетом вважається класна кімната закладу зі створеним навчальним середовищем, оснащеним сучасними засобами навчання та шкільним обладнанням. Щодо типів навчальних кабінетів, то згідно з пунктом 3.2.Положення у закладах можуть створюватись як кабінети з окремих предметів, так і комбіновані кабінети з набором навчально-методичної інформації та матеріально-технічного забезпечення для декількох предметів. При цьому в п. 3.4. Положення зазначено, що комбіновані кабінети для викладання споріднених предметів можуть створюватися у початкових школах і загальноосвітніх навчальних закладах з малою наповнюваністю класів. Відповідно до п.3.3. Положення у закладах створюються кабінети: фізики, інформатики, біології, хімії, майстерень трудового навчання, обслуговуючої праці з лабораторними приміщеннями, що прилягають до цих кабінетів, спортивні, актові зали та інші кабінети відповідно до умов і потреб закладу. Окремі вимоги щодо обладнання кабінетів початкової школи містяться також в пункті 4.2. Положення. Призначення завідуючих кабінетами та доплати за виконання цих обов”язків здійснюються з дотриманням визначених законодавством умов. Пунктом 48 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 964, передбачено, що керівник загальноосвітнього навчального закладу призначає завідуючих навчальними кабінетами, майстернями, навчально-дослідними ділянками. Відповідно до п.4.6 Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 29 квітня 2002 року № 284, завідуючих навчальними кабінетами, майстернями, навчально-дослідними ділянками призначає директор навчального закладу. Згідно з нормами п.7.1 Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів роботою кабінету керує завідувач, якого призначає директор з числа досвідчених учителів наказом по загальноосвітньому навчальному закладу. Щодо оплати праці за завідування навчальними кабінетами слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 25 Закону України „Про загальну середню освіту” педагогічне навантаження вчителя крім навчальних годин включає інші види педагогічної діяльності, в т.ч. завідування навчальними кабінетами, майстернями, навчально-дослідними ділянками. Згідно з нормами зазначеної вище статті та постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1096 „Про встановлення розміру доплати за окремі види педагогічної діяльності„ в п. 41 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти ( в редакції згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 24 лютого 2005 року №118) визначені розміри доплат за завідування навчальними кабінетами. Інструкцією передбачено, що учителям, іншим працівникам загальноосвітніх навчальних закладів за завідування навчальними кабінетами провадиться додаткова оплата у розмірі 10-13 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати). Конкретний розмір доплат установлюється керівником навчального закладу за погодженням з профспілковими комітетом межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисі доходів і видатків . Чинне законодавство не встановлює будь-яких вимог та обмежень щодо типів та кількості навчальних кабінетів загальноосвітніх навчальних закладів, за завідування якими встановлюється додаткова оплата. Підставою для встановлення доплат за завідування кабінетами є відповідний наказ керівника освітнього закладу про призначення завідувачів кабінетами та фактичне виконання працівниками покладених на них відповідних обов’язків. Права та обов’язки завідуючих навчальними кабінетами визначаються нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки України, правилами внутрішнього розпорядку та статутом загальноосвітнього навчального закладу (п.48 Положення про загальноосвітній навчальний заклад). Згідно з 7.3. Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів, до обов'язків завідувача кабінетом належать: складання перспективного плану оснащення кабінету; забезпечення умов для проведення уроків; сприяння оновленню та удосконаленню матеріальної бази кабінету; систематизація та каталогізація матеріальних об'єктів; забезпечення дотримання в кабінеті правил електричної та пожежної безпеки, чистоти, порядку тощо; систематичне ведення інвентарної книги із занесенням до неї відповідних змін про нові надходження, витрати та списання матеріальних цінностей; керування і контроль за роботою лаборанта, надання йому практичної допомоги та сприяння підвищенню рівня його кваліфікації. Світлана Лесковець, завідувач відділу соціально-економічного захисту Профспілки